О чём думала, о том и написала. Быть может, это глупо и я не смогу
Как великие поэты писать
Но я не стремлюсь к изучению мира-
Я пытаюсь его созерцать.
Ловить сквозь пальцы секунды
Моей жизни, что кажется порой казенной.
Не объяснять поступки или делать достиженья
Я не хочу быть приземлённой.
Никогда я не стану великой,
Глубокая мысль опять на перо не упала.
Возможно, это даже не стих. А так –
О чём думала, о том и написала.
Добавлено (06.03.2011, 12:38)
---------------------------------------------
Вдохновению посвящается.
Вдохновение пришло, заставило писать
Искать высокий смысл за низкими словами,
Ощущая вновь свою безсмысленность,
Живу с осознанием неизлечимости.
При смене безветрия, упаду резко вниз,
Купаясь словно в поэтическом бреду,
В бреду похожем на жизнь.
Переносный смисл осмысляет прямой-
И вновь первостепенное значение
Нависает надо мной чёрной грозой
И знамя ставит увлечение.
С черного входа ты в серце вошло,
Моё пробудившееся вдохновение,
С поэзией второго смысла
Из которой я черпаю умные мысли,
Копаясь в своей поганой, скучной жизни.
Секрет твой в трудности для понимания.
Ты делаешь невероятное-
Поэтому и кажешься мне непонятным,
Несравниваемым, а самим сравненьем.
Ты так и осталось необьятным,-
Каким-то образом, в душе безликой тенью.
Нет, слова не холодне метеориты
Несущиеся в космической безконечности,
А горячи слёзы моего безрассудства,
Которое ищет неизвестной безупречности.
Они вспыхивают яркими звёздами,
Которых ты никогда не увидиш,
Не прочувствуешь их соли…
Да и это будет лишним.
История оборвётся без конца,
Не имея на то какой-нибудь причины.
Ты будеш помогать кому-то, но уже не мне
Познавать сознания глубины-
Случайность для тебя становится
Почти законом или, даже, аксиомой…
И вдруг, вторгается действительность
В сознание моё, вырывая из мечты –
Действительность, которая действует
Сильнее даже, чем ты…
Добавлено (06.03.2011, 12:53)
---------------------------------------------
Он вдохновение искал,
Но муз всегда лишь получал.
Которые хотя и вдохновляли,
Но удовлетворенья не давали.
И извивая Музы тело,
Так заведенное умело,
Куда-то он опять пропал,
Хоть спать и рядом продолжал.
Котились слезы, рождались мысли,
Но стала Муза уже не чистой-
Во страсть ее Он погружал,
Все реже «музой» называл.
И вот теперь она не муза –
Постфактум, а скорей обуза,
Которую так ловко приручил
И слабость эту не простил…
Добавлено (06.03.2011, 12:59)
---------------------------------------------
Его понимания жизни
Мне никогда не понять.
Пусть звучит єто нелепо,
Но все-таки должна признать,
Что мысли мои мне уже не пренадлежат
Думаю о нем, хоть он проклятий гад
Мозги увлеченно пудрит
поєтической моей натуре
Добавлено (06.03.2011, 13:01)
---------------------------------------------
и еще немного украинского юмора))))))))))) надеюсь, что вы поймете мой родной язык)))
Найдорожче за все – дружба.
Оповідач. День робочий вже пройшов,
Промайнули години.
Зустрілися два куми
осінньої днини.
Андрій. Добрий вечір, куме,
Чи ви не охрєнєли?
Чи вас совість не загризла за ту горілку,
Що без мене пили?
Оповідач . Стрепенувся кум Василь –
Василь. Звідкіля він дізнавсь?
Я ж нікому не казав,
Пить на ничку намагавсь.
Оповідач. Щоб ви знали куме,
Кум Андрій ідіотом ніколи не був
Як ви співали «Напилася я п’яна …»
Я аж у лісі чув.
Як скінчилася закуска -
До мене пішли за огірками,
А Горпина вас прийняла
краще рідной мами.
Білий день надворі, а вона ще спить
Каже: «Крепко голова болить».
Чи ж то можна, коли кум у лісі
безсоромно із кумою пить?
Оповідач. Стало соромно Василю –
Очі нігде діти
Василь. «Пробач куме, я клянусь
Віднині лиш з тобою пити».
Оповідач. За примірєніє такеКовбаскою
Андрій. І голубцями обов’язково
Оповідач. Треба сачно закусить
Горілочку медову.
Пили за батьків за дружбу
Всі заначки Василь подіставав
Обіймалися куми, цілувалися куми,
А кум Андрій, навіть, заспівав.
співає
Оповідач. Все так добре починалось
А тут, бац, жінка повернулась,
Куми під стіл поховались,
Щоб плачевно не вернулось.
Сидять вони під столом,-
Козакам так страшно
А вона як трахне… по столі кулаком
По пляшці як бахне!
Злодіяніє таке Василь не прощає
Як випригне він з-під столу, -
Жінку з землею зрівняє.
Василь. Спасибі тобі люба,
що ти така мила.
Шоб ти за свій поступок
у пеклі горіла.
Шоб тебе чорти там
Смолою обливали
Шоб ти таке паскудство
ніколи не вчиняла.
Оповідач. Жінка у Василя була
Непроста молодиця
Як узяла руки в боки:
Жінка. «Ну тепер молися!»
Молися Богу й людям
за свою ницу душу
бо я тебе, скотина,
за горілку придушу.
Оповідач. Розійшлася молодиця до самого краю
Василь біга кругом столу, -
А вона здоганяє
Його душу бідову.
А в Андрія під столом
сталось отравлєньє,
як забекав він козлом
та все просить прощеньє.
Андрій. «простіть, простіть».
Оповідач. Кума від такого паскудства
Вся обалдєла
Жінка. «ти шо , гад, там робиш?
Шоб тебе молнія вбила…»
Оповідач. за шкибарки як смикне
кума Андрія,
тай пенька йому під зад,
тай по морді пригріє!
Тут розбори почались,
Бо Василь за кума
Кого хоч би повалив,
Що ця жінка собі дума?
Коли б’ються за горілку,
В сім’ї бунт та сварка –
Примирити може всіх
лише повна чарка .
заходить оповідач до хати, куми всі затихли.
Добрий вечір, куми дорогі
Чого ви розходились?
Ось приніс я цю площину,
Щоб з вами розпили.
Андрій. Прийшов мир у хату враз
Жінка подобріла,
Свого кума Ростислава
між грудей пригріла.
А історія наша проста
Не про п’яниць дужих
Мораль її така:
Разом. Найдорожче за все дружба!!!
Добавлено (07.03.2011, 12:46)
---------------------------------------------
куда все пропали напишите что-нибудь или забросайте помидорами.
